ВЕДМІДЬ І ПАВУЧОК
Одного разу після довгої мандрівки лісом ведмідь заліз у свій барліг і глибоко заснув. А коли прокинувся, то побачив, що по його лапі повзе павучок.
— Що це ти собі надумав? По мені, ведмедеві, лазити?! — роздратовано пробурмотів ведмідь. Розсердився на павучка і хотів його вбити.
Що міг вдіяти маленький павучок проти такого велетня?
— Даруйте, дядьку, я більше не буду,— почав благати павучок ведмедя. Відпустіть мене, я вам ще в пригоді стану.
— Чим же ти, дрібнота, можеш мені послужити? — здивувався старий ведмідь.— Яка може бути з тебе поміч?
Але все-таки пожалів маленького і відпустив.
Через деякий час у ліс прийшли мисливці. Ходять, блукають у лісовій гущавині то в один бік, то в другий, а дичини нема. Хотіли вже додому повертатися, несподівано натрапили на сліди ведмедя і почали за ним ганятися. Бідний вед-мідь не знав куди подітися, щоб урятуватися від мисливців. Ось-ось виб’ється із сил, як раптом угледів під величезною скелею яму і скочив туди.
Павучок це бачив і одразу про все здогадався. Поліз скоренько до тієї ями і швидко обснував її густою павутиною. Потім став чекати, що буде далі. Посидів трохи, аж тут біжать мисливці. Прибігли й стали неподалік від скелі.
— А може наш бурмило* сидить у тій ямі, що під скелею? — сказав один з мисливців.
— Туди він не міг залізти,— озвався другий мисливець.— Хіба ти не бачиш — там повно павутиння. Якби ведмідь заліз туди, то павутиння порвав би. Хіба не так?
— Це правда! — підтвердили інші мисливці.
Постояли, покрутилися та й пішли далі.
А старий бурмило сидить собі тихенько у тій ямі й від страху ані живий ані мертвий. Так злякався, бідолаха, що не смів навіть поворухнутися. І сидів там довго-довго. А врешті вирішив визирнути — подивитись, чи нема якоїсь небезпеки.
Лізе ведмідь з тієї ями й очам своїм не вірить — яма поснована густим павутинням, а павучок гойдається на ньому і сміється.
— Бачите, дядьку,— озвався він до ведмедя,— якби не моє павутиння, то вас давно не було б на світі. Ви мене тоді пожаліли, то і я вас пожалів. Як кажуть: «Старе добро не забувається».
— Щиро тобі дякую, павуче, що ти врятував мене від смерті,— відповів зі сльозами на очах старий ведмідь.
Відтоді ведмідь ставився до павучка з великою повагою і вдячністю.

* Бурмило — жартівлива назва ведмедя.