Актуальність теми

• потрібні фахівці вищого творчого потенціалу, здатні проникати в суть ідеї і втілювати її в життя. Для будь-якої діяльності необхідною є наявність у людини таких якостей: нахилів до даного виду діяльності, здібності до швидкого навчання, розумової активності, кмітливості й винахідливості тощо. Найефективніший шлях розвитку мовної особистості – прилучення всіх школярів до продуктивної творчої діяльності, бо розвинути здібності – це значить озброїти дитину способом діяльності, дати їй до рук ключ, принцип виконання роботи, створити умови для виконання й розквіту її обдарованості.

Обґрунтування вибору теми

Перед учителем початкових класів стоїть найвідповідальніше завдання - не тільки плекати рідну мову, а й уміти донести кожне слово в тонких барвах, тонах і красі, щоб будило воно дитячу душу до праці, благородних дій і вчинків. Тому, ідучи на урок, ставлю перед собою мету: відновити споконвічну шляхетність українського народу, його національну гідність і самостійність, високу моральність і працелюбність.

Розвиток мовних здібностей - актуальна проблема, бо саме творча особистість може бути конкурентоспроможною в сучасному світі, саме цілісна, духовно багата, грамотна людина спроможна по-справжньому керувати майбутнім, лише така особистість може впевнено подивитися в обличчя новизні. Тому своїм проблемним питанням обрала наступне: «Виховання школяра як мовної особистості на уроках рідної мови».

Науково-теоретичне обґрунтування досвіду

В умовах національного та соціально-культурного відтворення, становлення державності та демократизації суспільства, відродження інтелектуального та духовного потенціалу громадян України, розширення сфер функціонування української мови як державної особливої ваги набуває культура усного мовлення – найважливішого засобу спілкування, виховання і всебічного розвитку особистості. Відповідно до сучасних потреб прийнято ряд документів, які визначають шляхи реалізації наскрізного завдання в галузі мовної освіти Національна доктрина розвитку освіти України у ХХІ столітті, окреслюючи перспективи подальшого вдосконалення навчально-виховного процесу, наголошує на тому, що “освіта сприяє формуванню високої мовної культури та мовної компетентності громадян, поваги до державної мови”. Відтак, особливої значущості набуває робота, спрямована на формування культури українського мовлення, починаючи з початкової ланки загальноосвітньої школи, оскільки набуті в молодшому шкільному віці лінгвістичні знання та мовленнєві вміння стають підґрунтям комунікативної досконалості та нормативності мовлення.

Проблема культури мовлення завжди була у центрі посиленої уваги вітчизняних лінгвістів і методистів (Н.Д. Бабич, І.К. Білодід, О.М. Біляєв, С.Я.Єрмоленко, М.А. Жовтобрюх, А.П. Каніщенко, А.П.Коваль, Л.І.Мацько, М.І. Пентилюк, М.М. Пилинський, В.М. Русанівський та ін.). Вченими визначено питання мовної культури людини та суспільства, теорії мовної норми, комунікативні якості культури мовлення., психологічний та психолінгвістичний аспекти породження та особливостей усномовленнєвих висловлювань, які досліджували Л.С. Виготський, М.І. Жинкін, І.О. Зимня, О.О. Леонтьєв, С.Л. Рубінштейн, І.О. Синиця та ін.

Однак дослідниками висвітлено питання вдосконалення мовної майстерності тих, хто вже одержав шкільну освіту (студентська молодь, вчителі), тоді як систематична робота щодо формування й удосконалення мовленнєвої культури, саме учнів загальноосвітньої школи, зокрема початкової, залишається актуальною і водночас недостатньо розробленою. Окремі аспекти розвитку мовленнєвої культури школярів початкової ланки знаходимо, аналізуючи дослідження методичного характеру: становлення і розвиток орфоепічних норм мовлення молодших школярів (М.Л.Микитин), прийоми вироблення у дітей навичок україномовного етикету (Р.М. Миронюк), формування орфографічних норм української мови у молодших школярів

(Р.І. Черновол-Ткаченко) тощо.